Володимир Набоков

Вона була Ло, просто Ло, вранці, на зріст п'ять футів (без двох вершків і в одному носку). Вона була Лола у довгих штанях. Вона була Доллі у школі. Вона була Долорес на пунктирі бланків. Але в моїх обіймах вона завжди була: Лоліта.

У третє своє відвідування він твердо вирішив усміхнутися їй, проте так забилося серце, що він не потрапив у такт, промахнувся.

Те, що не названо, не існує. На жаль, все було названо.

Звичайно, з обивательської точки зору, може здатися, що світ стає все гіршим і гіршим: це і набридливий шум автомобілів, що заполонили нас, і страх перед катастрофою, якою нас лякають газети. Але погляд філософа, що споглядає життя, іскриться доброзичливістю, помічаючи, що по суті нічого не змінилося, і, як і раніше, залишаються в пошані добро і краса.

Боже мій, як я ненавиджу все це, лавки, речі за склом, тупе обличчя товару і особливо церемоніал угоди, обмін нудотними люб'язностями, до і після! А ці опущені вії скромної ціни... благородство поступки... людинолюбство торгової реклами... все це погане наслідування добра...

Чи не слід раз назавжди відмовитися від усякої туги по батьківщині, від усякої батьківщини, крім тієї, яка зі мною, пристала як срібло морського піску до шкіри підошв, живе в очах, у крові, надає глибини і далечі задньому плану кожної життєвої надії?

Але я все вибачу, якщо це ти.

Ті з нас, хто справді знають Пушкіна, поклоняються йому з рідкісною палкістю та щирістю; і так радісно усвідомлювати, що плоди його існування і сьогодні сповнюють душу.

Мабуть, я все-таки приймаю тебе за когось іншого, — думаючи, що ти зрозумієш мене, — як божевільний приймає родичів, що зайшли, за зірки, за логарифми, за вислозадих гієн, — але ще є безумці — ті невразливі! — які вважають себе за безумців, — і тут замикається коло.

... він відчував страждання, коли виглядав у ній щось особливо чарівне, і втішне полегшення, коли в ній з'являвся якийсь недолік краси.