Книга / твір

... Я хочу жити, залишаючись молодим… і бути поруч із тими, кого я люблю… Хочу подорожувати, хочу побачити світ. Потім ще хочу одружитися і колись обзавестися дітьми... І безбожно забалувати їх, перетворивши на неабияких засранців... А потім віддати кінці у власному ліжку — щоб мені було при цьому років під двісті і щоб причиною моєї смерті став прокляття чийогось ревнивого чоловіка.

Яке зло ми добротою творимо! З мене і власної туги досить, А ти долею робиш мені боляче. Моїми клопотами про мене Мій смуток ти розтрощив подвійно. Що є кохання? Безумство від чаду. Гра вогнем, що веде до пожежі. Зайнялося море сліз, Роздум - заради необдуманості, Змішання отрути і протиотрути. Прощавай, друже.

Якщо день, погода і ваш душевний стан виявляться в гармонії з антуражем, ви відчуєте себе частинкою того, що було раніше, і того, що буде потім. І, можливо, почуєте голос, який шепне вам:« Народження і смерть — це не стіни, а двері».

Коли він змінює нас на інших, Що рухає їм? Гонитва за забороненим? Очевидно. Жага змін? Так, це також. Або слабоволі? Звісно так. А хіба немає у нас Потреби у забороненому чи новому? І хіба волею ми сильніші за них? От нехай і не докоряють нам нашим злом. У своїх гріхах ми з них беремо приклад.

А діти, як відомо, не знають, що творять. Діти навіть не усвідомлюють, що завдають комусь болю. Вони не мають співчуття. Розумієш?

Творець книги - автор, творець її долі - суспільство.

Зі смертю кожної людини вмирає невідомий світ.

Маленькій людині ненависть необхідна як їжа і повітря, їй потрібно звинувачувати когось у своїх помилках.

Невже це властивість закоханості, питав він себе. Це прагнення розповісти іншому про все, що сталося з тобою; ця впевненість, що все, що сталося з тобою, для іншого цікаво та захоплююче?

Просто не знаю, хто я зараз така. Ні, я, звичайно, приблизно знаю, хто така я була вранці, коли встала, але з того часу я весь час то така, то сяка – словом, якась не така.