Книга / твір

— Насамперед це був День перемир'я. Тепер День ветеранів. — Це тебе засмутило? — спитала вона. — Це така біса дешевка, так біса для Америки, — сказав я. — Раніше це був день пам'яті жертв першої світової війни, але живі не змогли втриматись, щоб не заграбастити його, бажаючи приписати собі славу загиблих. Так типово, так типово. Як тільки в цій країні з'являється щось гідне, його рвуть на шматки і кидають натовпу. — Ти ненавидиш Америку, га? — Це так само безглуздо, як і любити її, — сказав я. — Я не можу відчувати до неї жодних почуттів, бо нерухомість мене не цікавить.

Коли хлопчики грають у відеоігри та діють імпульсивно, вони сприймають«послання» та імітують образ дій, але не доходять до обмірковування глибших проблем.

Ми просто розчинилися одне в одному. Раз – і все. Як цукор у чаї.

Кохання золотом не купиш.

Я належу до тих, хто читає все поспіль - навіть написи на коробках з пластівцями, прибери їх зі столу - і нам уже сніданок не в сніданок.

... ця усмішка просить цеглини.

Мова рідко є показником того, як людина вміє викладати свої думки на папері.

Людина має шукати свій Шлях. Мушу намагатися.

Ліза довго бачила це синє прекрасне небо. Хрипучи, плювала бруд і тяглася, тяглася до нього, тяглася і вірила. Над деревами повільно випливало сонце, промені впали на болото, і Ліза востаннє побачила його світло — тепле, нестерпно яскраве, як обіцянка завтрашнього дня. І до останньої миті вірила, що це завтра буде і для неї...

Їжусь, закинувшись у трактирні кути, вином обливаю і душу і скатертину і бачу: у кутку — очі круглі — очима в серце в'їлася Богоматір. Чого обдаровувати за шаблоном, намаленим сяйвом, трактирну ораву! Бачиш — знову голгофнику опльованому воліють Варавву?