Книга / твір

Вона боялася кохання, чинила опір її приходу, а тепер кохання захопила її цілком; з того часу вона живе тільки для кохання та ні для чого іншого, віддає все і хоче отримати все; але тепер вона з усією очевидністю зрозуміла, що все не отримає.

Весь світ — це катастрофа, яка чекає свого часу, щоб трапитися.

Розлучатися з життям зовсім не так просто, як я думала... Адже є люди, для яких це легко. Мабуть, тим зовсім жити не можна; їх ніщо не спокушає, їм ніщо не мило, нічого не шкода... Та й мені ніщо не мило, і мені жити не можна, і мені жити нема чого! Що ж я не наважуюсь?... Просто рішучості не маю. Жалюгідна слабкість: жити, хоч як—небудь, та жити... коли не можна жити і не потрібно... Як добре померти... поки що дорікнути себе нема в чому.

Більшість людей може бути лише проблиском у великій темряві часу. Але ти, Елен Аквілло, не іскра, що швидко гасне. Ти станеш смолоскипом у ночі, якщо насмілишся горіти.

Люди не вміють бути одні, чужі потреби в духовній самотності, вони бояться його, чіпляючись хоч за якусь односторонню любов чи ненависть, яка в незбагненній прихильності до схематизму дуже скоро перетворюється на звичку...

Вона була чудове, гарне порожнє місце.

Життя завжди вишиковується в ланцюжок варіантів, коли доводиться робити вибір. Деколи ти йдеш праворуч, часом ліворуч, але завжди треба рухатися вперед.

Але люті народної дай тільки волю — невеликою кількістю крові її тоді вже не вгамувати.

... зрештою все зводиться до одного простого питання: чи хочеш ти до кінця життя притискатися животом до живота партнера чи ні?

Мені потрібна людина, далека від усього цього і в той же час близька мені, — це і є письменник, чи не так?