Книга / твір

У період громадянських війн людське життя дуже знецінюється.

Якось ти прокинешся і відчуєш, що твоє серце і душа більше не належать тобі. Від тебе залишиться лише порожня оболонка, легка хмаринка, швидкий передсвітанковий сон, невиразний спогад про щось забуте. (І одного разу ти прокинешся, і зрозумієш, що твої душа і серце зникли. І ти станеш порожнім лушпанням, тихим пошепком, не сильнішим за сни, що снилося, або спогади про щось забуте.)

... розмови на трапезі були заборонені, всі дивилися у свої тарілки і швидко їли, щоб встигнути до дзвінка.

Звичайно, з обивательської точки зору, може здатися, що світ стає все гіршим і гіршим: це і набридливий шум автомобілів, що заполонили нас, і страх перед катастрофою, якою нас лякають газети. Але погляд філософа, що споглядає життя, іскриться доброзичливістю, помічаючи, що по суті нічого не змінилося, і, як і раніше, залишаються в пошані добро і краса.

Вистелене клубами грозових хмар, пронизане баштовим шпилем небо звивалося над замком величезним чорним тварюком, розкидаючи щупальця білих блискавок і гулко перекочуючи у череві валуни грому.

Просити чи відмовляти набагато легше по телефону. Коли ти не бачиш обличчя співрозмовника, уява втрачає свою опору.

Просто знайти супутника життя недостатньо: необхідно, щоб ця людина нас емоційно підживлювала, допомагала ефективно розвиватися.

Роздумувати, що може статися, немає сенсу, поки це не сталося.

Іноді прекрасні очі ранять куди болючіше, ніж свинцева куля.

Всього лише посмішка. Вона нічого не вирішує, нічого не виправляє. Така дрібниця. Здригнувся листок на гілці, з якого спалахнув зляканий птах. Але для мене це є знак. Для мене це перша розтанула сніжинка – провісник весни.