Книга / твір

... Насмішки боїться навіть той, який уже нічого не боїться на світі.

Напишіть про кишенькового злодія, який судився тридцять разів, що він відомий кишеньковий злодій, — і він подасть на вас до суду за образу особистості, причому ви програєте цю справу, вірніше її програє відповідальний редактор, а крім того, вона обійдеться редакції в кругленьку суму.

- Я радий, що тобі краще. — Його голос звучав так, ніби він говорив мені у волосся, прямо над вухом. - Коли я побачив, як ти впала... - Ти подумав: "От невдаха". - Ні, я зовсім інше подумав.

Печатка, вселяючи любов і благоговійну шанобливість стосовно трону, повинна приковувати до нього погляди публіки, як до святині, і старанно відвертати погляди публіки від тієї обставини, що жоден трон не було споруджено внаслідок вільного волевиявлення більшості народу; а якщо так, то немає такого трону, який мав би право на існування, і немає іншого символу для нього, крім прапора з черепом і схрещеними кістками, — герба, запозиченого у представників родинної професії, які відрізняються від королів лише обличчям, тобто за суті справи трохи більше, ніж роздрібна торгівля відрізняється від оптової.

Що б не лежало в нього [писача] на серці — тривожні думки, скорбота про смерть друга, нерозділене кохання, уражене самолюбство, гнів на зраду людини, до якої він був добрий, коротше — яке б почуття або яка б думка його не бентежили. йому достатньо лише записати це почуття або цю думку чорним по білому, використовувати як тему оповідання або як прикрасу нарису, щоб про них забути. Письменник — єдина у світі вільна людина.

Я ніколи не належав до тих, хто терпляче збирає уламки, склеює їх, а потім каже собі, що лагоджена річ анітрохи не гірша за нову. Що розбито, те розбито. І вже краще я згадуватиму про те, як це виглядало, коли було цілим, ніж склею, а потім до кінця життя бачитиму тріщини.

Якщо вибирати нема з чого, це може означати, що вибір не потрібен.

Знаєш, чим реальність відрізняється від фантазії? Тим, що коли мрії збуваються, все виявляється не так, як ти собі уявляла.

... прокуратура та адвокатура – ​​це як два ножі, які безперервно точать один про одного. Чим витонченіші адвокати, тим витонченіші – з часом – стають прокурори. Це їхня робота. І ми це розуміємо. І цінуємо. Так само і я наступаю на хвіст розшуку, не даючи їм розслабитися і вказуючи на помилки, і вони ненавидять мене за це.

Ніхто не питатиме в іншого, як справи, якщо руйнується його світ.