Позитивні цитати

Учитель мій! Як ми тебе любили,

як слухали тебе в полоні юних мрій!

У пам’яті моїй тримає років сила

твій тихий карий зір і кашель твій сухий.

Ти нас повів закохано і сміло

в незнаний світ, чудесних повний чар.

В твоїх словах, що ми в серцях лишили,

пізнали ми любові й дружби жар.

Закони вод, вітрів, і хмар, і світла

одкрились нам у ті далекі дні.

З тобою наша молодість розквітла

і наших дум пориви огняні.

Як гарно нам в фантазії просторах

було блукать, все чарувало нас.

Звучав наш сміх в широких коридорах

під час перерв у той далекий час.

Твій добрий зір в моїй уяві лине…

Чи сніг летів, чи квітнув теплий май,

ти вчив любити подвиги людини,

красу труда й безсмертний рідний край.

Ось ти ідеш повільною ходою

і слухаєш, як день шумить життям,

а ми, малі, вітаємось з тобою,

і тепло так всміхаєшся ти нам.

Урок останній. Сонце над землею

сіяло нам. Ми радісні були.

І у життя тепло душі твоєї

ми крізь вітри й негоди понесли.

Василь Мефодич, по тобі в скорботі

з нас не один заплакав і зітхнув,

коли в далекій рідній Третій Роті

на цвинтарі навіки ти заснув.

І хай з тих днів згубили лік ми рокам,

завжди, завжди, як сонячний салют,

для нас сіяє подвигом високим

твій благородний, безкорисний труд.

1956

Обриваються звiльна всi пута,

Що в’язали нас з давнiм життем;

З давнiх брудiв i думка розкута —

Ожиємо, брати, ожиєм!

Ожиємо новим ми, повнiшим

I любов’ю огрiтим життєм;

Через хвилi мутнi та бурливi

До щасливих країв попливем.

Через хвилi нещасть i неволi,

Мимо бур, пересудiв, обмов,

Попливем до країни святої,

Де братерство, i згода, й любов.

Ми ступаєм до бою нового

Не за царство тиранiв, царiв,

Не за церков, попiв, анi бога,

Нi за панство неситих панiв.

Наша цiль — людське щастя i воля,

Розум владний без вiри основ,

I братерство велике, всесвiтнє,

Вiльна праця i вiльна любов!

Треба твердо нам в бою стояти,

Не лякаться, що впав перший ряд,

Хоч по трупах наперед ступати,

Нi на крок не вертатися взад.

Се ж остатня вiйна! Се до бою

Чоловiцтво зi звiрством стає,

Се поборює воля неволю,

“Царство боже” на землю зiйде.

Не молiться вже бiльше до бога:

“Най явиться нам царство твоє!”

Бо молитва — слаба там пiдмога,

Де лиш розум i труд у пригодi стає.

Не вiд бога те царство нам спаде,

Не святi його з неба знесуть,

Але власний наш розум посяде,

Сильна воля i спiльний наш труд.

Вже почалось, мабуть, майбутнє.

Оце, либонь, вже почалось…

Не забувайте незабутнє,

воно вже інеєм взялось!

І не знецінюйте коштовне,

не загубіться у юрбі.

Не проміняйте неповторне

на сто ерзаців у собі!

Минають фронди і жіронди,

минає славне і гучне.

Шукайте посмішку Джоконди,

вона ніколи не мине.

Любіть травинку, і тваринку,

і сонце завтрашнього дня,

вечірню в попелі жаринку,

шляхетну інохідь коня.

Згадайте в поспіху вагона,

в невідворотності зникань,

як рафаелівська Мадонна

у вічі дивиться вікам!

В епоху спорту і синтетики

людей велика ряснота.

Нехай тендітні пальці етики

торкнуть вам серце і вуста.

За Альянс!

За Орду!

Ви можете пізнати що-небудь цінне на своїх помилках, якщо ви, звичайно ж, їх не заперечуєте.

Змусь хоч одну людину посміхнутися і може ти зміниш світ — не весь, але хоча б світ цієї людини.

Принципи треба іноді порушувати, інакше від них ніякій радості.

У цьому світі користь приносить кожен, хто полегшує тягар іншої людини.

Колись вірменин Параджанов зняв фільм, який став символом українців.
Сьогодні вірменин Нігоян віддав життя, яке стало символом України.