Анатомія пристрасті / Анатомія Грей

Я ж не просто так сказала, що мені буде краще за одну. Не тому, що я так думала, а тому, що раптом я полюблю когось, і ми розлучимося, і я не зможу це пережити. Бути однією легше, тому що раптом ти зрозумієш, що не можеш без кохання, а її більше немає? Раптом тобі сподобається і ти до неї звикнеш? Що, якщо ти збудуєш своє життя навколо нього, а потім воно зникне? Ви зможете пережити такий біль? Втрата кохання як ушкодження органу, як смерть. Різниця в тому, що смерть – це кінець. А це? Це може тривати вічно.

Слухай, залиши мені сарказм. Тобі він не йде.

Навіть зараз я вірю, що у коханні головне вибір, головне відкласти кинджали та отруту, і самій придумати гарний фінал. Але іноді, незважаючи на твій вибір і наміри, доля все одно перемагає.

Пам'ятайте, коли ви були маленькими, найбільше Вас хвилювало: чи отримаєте Ви велосипед на день народження і чи дозволять Вам їсти тістечко на сніданок? Але коли Ви стали дорослими – все змінилося… Серйозно! Не треба обманюватися видом нових туфель, класного сексу та відсутністю батьківського піклування. Бути дорослим означає бути відповідальним. Відповідальність – це жахливо. Все дуже погано. Дорослим треба бувати в різних місцях, робити різні речі, заробляти гроші, платити за квартиру, а якщо Ви – хірург, який тримає в руках людське серце – привіт, ось вона відповідальність!Велосипед та тістечка просто квіточки, чи не так? А найгірше, коли помилишся, а зробити вже нічого не можеш… Ми дорослі. Коли це відбулося? Як це припинити? Відповідальність – це жахливо! На жаль, дитинство та юність дуже швидко минають, а відповідальність залишається з нами. Її не уникнути. Або ми з нею стикаємося, або переживаємо наслідки. І все ж, у дорослому житті є свої принади: я про туфлі, секс, відсутність батьківського піклування - це так здорово!

Не знаю жодної причини, чому хочу стати хірургом. Але знаю тисячу причин, через які варто кинути.

Я не вибачатимусь за те, що склеїла серце, яке ти розбив!

Нас завжди долають бажання, але найнещасніші люди ті, які не знають, чого хочуть.

Кажуть, що невміння прийняти втрату – це одна з форм безумства. Напевно, це так, але іноді це єдиний спосіб вижити.

Я насправді намагаюся бути щасливою! Але я не можу дихати... Я не можу дихати, коли ти ось так дивишся на мене, тож припини!

Я люблю тебе. Я готова вдавати, що люблю твої музичні уподобання. Дозволю тобі доїсти останній шматок пирога. Я готова під час дощу чергувати біля твого вікна. Я люблю тебе. Так сильно, що мене це дратує. Обери мене. Кохай мене.