Фільм

Я не хочу жити у світі, де немає місця ніжності.

— Вона накинулася на вас як вугровий висип. На вашому місці я був би зворушений.

Червоний світанок! Вночі пролилася кров!

Вони ж щохвилини думають про те, щоб не продешевити, щоб продати себе дорожче, щоб їм усе сплатили, кожен душевний рух. Вони знають, що недаремно народилися, що вони покликані. Адже вони живуть тільки раз. Хіба такі можуть у щось вірити?

Не обов'язково пишатися тим, кого любиш.

Потрібно поступатися в дрібницях, щоб досягти головного.

Залишилася одна година — мій останній день на роботі. Рання пенсія не моя ідея, лікар наполягав: серце барахлить. Я натираю свій поліцейський жетон і змушую себе звикнути до думки, що змушений буду з ним розпрощатися. З ним і з тридцятьма роками, коли я захищав, бачив сльози, кров, жахи та перемоги. Я думаю про усмішку Ейлін, про товсті жирні біфштекси, які вона купила сьогодні. І я думаю про одну справу, яку я не закінчив. Десь тут має бути маленька дівчинка, яка страждає в руках психопата.

Я знаю пісню про Африку — про жирафи, про африканський місяць, що лежить на боці, про плуги на полях і покриті потами обличчя збирачів кави, — але чи знає Африка пісню про мене? Чи тремтітиме над рівниною повітря кольори моєї сукні? Чи діти придумають гру, в якій звучатиме моє ім'я? Чи буде повний місяць відкидати на дорогу тінь, схожу на мене? Чи будуть орли з пагорбів Нгонга виглядати мене, як і раніше?

Де буй? Напис є... а буя немає!

Я вмію тільки добре починати.