Фільм

- Ти чому сидиш удома в капелюсі? Божевільний старий, дома в капелюсі сидить! — Важливий не капелюх. Хвилюватися треба за те, що перебуває під нею.

У мене немає друзів, які відвідують мене. Страшно думати про те, як люди кажуть приємні речі та посміхаються, а потім просто не приходять.

Знаєш, я хочу, щоби ти знала. В мене було багато жінок. І дівчат. Але з жодної з них я не відчував такого. Навіть коли я просто тримаю тебе у своїх обіймах, це відчуваю.

Ти навчив мене головному ніколи не здаватися. Ніколи!

Без небезпеки не було б чудес, без кошмарів не було б прекрасних снів.

— Мені цікаво, чому ти Ріггзу розповіла про сестру, а мені ні? — Якщо чесно, мені було соромно, а Ріґґзу все одно. — Чому ти мене соромилася? — І чому мені байдуже? - Тому що ти балбес.

Смерть – це також пригода.

А прізвище моє — прізвище моє надто відоме, щоб я його називав!

— Мені написав хлопець із«Друзів»! - Художник? - Ні, блін, Чендлер Бінг!

[Лист Часу] Час... Кажуть, ти лікуєш усі рани, але мовчать про те, як ти руйнуєш усе хороше у світі, як перетворюєш красу на тлін. Для мене ти — ніщо інше, як скам'яніле дерево. Ти мертва тканина, яка не розкладається. Ти ніщо. [Відповідь Часу] Якщо Любов – творець, а Смерть – руйнівник, то я [Час] – лише острів між ними. Ти не розумієш час, ніхто не розуміє час. Ейнштейн був близьким до істини, назвавши мене ілюзією. Ти не справедливий до мене, Говарде. Знаєш, чому ти написав мені? Тому що я потрібний тобі. Всі ви тільки ногоєте і скаржитесь:«у мене мало часу»,« життя коротке»,«ой, дивись, сивина пробивається»... Знаєш, день страшенно довгий і мене надміру. Я – дар тобі! І хоча ти стоїш тут і зневажаєш мене, я обдаровую тебе, а ти витрачаєш мене. На що?! Знаєш, це я маю надсилати тобі гнівні листи.