Альбер Камю

Мовчати – вірити самому собі.

Коли вмирає письменник, починають переоцінювати його творчість. Так само, коли вмирає людина, починають переоцінювати її роль серед нас. Отже, минуле повністю створене смертю, яка населяє його ілюзіями.

Осінь - це друга весна, коли кожен лист - квітка.

Плотская ревнощі – це результат уяви, і навіть думки про себе. Супернику він приписує ті погані думки, які в нього самого були за таких самих обставин.

Ми всі – виняткові випадки. Всі ми хочемо апелювати з того чи іншого приводу. Кожен вимагає, щоб його визнали невинним будь-що, навіть якщо для цього треба звинуватити весь рід людський і небо.

Кохання, яке не витримує зіткнення з реальністю, — це не кохання. Але в такому разі нездатність любити — привілей благородних сердець.

Вона почала здогадуватися, що його єдиною пристрастю були гроші, і їй це було не до вподоби, вона сама до пуття не знала чому. Адже врешті-решт вона цим користувалася.

Той, хто жив доти щоденними компромісами, раб в одну мить («Бо як інакше...») впадає в непримиренність —«Все чи нічого». Свідомість народжується в нього разом із бунтом.

Розум, закутий у кайдани, наскільки втрачає ясність, настільки виграє в пристрасті.

Я досі не можу забути розпачу, що охопив мене, коли мати оголосила мені, що«я вже виріс і тепер отримуватиму до Нового року корисні подарунки». Мене досі коробить, коли мені дарують подарунки такого роду. Звичайно, я чудово знав, що її вустами каже любов, але чому любов обирає часом таку жалюгідну мову?