Джером Девід Селінджер

Я собі уявив, як маленькі дітлахи грають увечері у величезному полі, у житі. Тисячі малюків, і довкола — ні душі, жодного дорослого, крім мене. А я стою на краю скелі, над прірвою, розумієш? І моя справа — ловити дітлахів, щоб вони не зірвалися в прірву. Розумієш, вони бавляться і не бачать, куди біжать, а тут я підбігаю і ловлю їх, щоб вони не зірвалися. Ось і вся моя робота. Стерегти хлопців над прірвою в житі. Знаю, це дурниці, але це єдине, чого мені хочеться по-справжньому. Мабуть, я дурень.

Якщо ти маєш комусь дати в морду і тобі цього хочеться, треба бити.

- Що ти робиш? — Не бачиш, книжку читаю. - Гарна? — Так, особливо ця фраза, яку я читаю.

І справді я був зовсім не в настрої. А без настрою нічого не можна робити.

Варто тільки померти, вони тебе одразу ж запроторять! Одна надія, що коли я помру, знайдеться розумна людина і викине моє тіло в річку, чи що. Куди завгодно — тільки не на цей клятий цвинтар. Ще приходитимуть у неділю, класти тобі квіти на живіт. Ось теж нісенітниця собача! На біса мерцеві квіти? Кому вони потрібні?

А захоплюють мене такі книжки, що як їх дочитаєш до кінця — так одразу подумаєш: добре, якби цей письменник став твоїм найкращим другом і щоб з ним можна було поговорити по телефону, коли захочеться.

Коли ти чимось дуже засмучений, ковтати дуже важко.

Загалом я дуже неосвічений, але читаю багато.

... тіло жінки - скрипка треба бути чудовим музикантом, щоб змусити його звучати.

Людей завжди розуміє бажання сперечатися, коли в тебе немає ніякого настрою.