Курт Воннеґут

Якщо намагається лише один, нічого хорошого з цього не вийде. І той, хто намагається сам, буде в результаті, як і я, весь час залишатися в дурнях.

Нью-йоркська "Таймс" писала, що терпіти і навіть захищати таке лайно, як я, - парадоксальна неминучість істинно вільного суспільства.

Зрілість - це гірке розчарування, і нічим його не вилікувати, якщо тільки сміх не вважати ліками від усього світу.

І хоча люди дурні та жорстокі, дивіться, який прекрасний нині день...

Найсміливіші жарти виростають із найглибших розчарувань та відчайдушних страхів.

Скільки б не говорилося про насолоду сліпої віри, я вважаю, що вона жахлива і огидна.

Моя друга дружина кинула мене на тій підставі, що з таким песимістом, як я, жити оптимісту неможливо.

З усього, що налаштувала людина, збереглася лише арка замкових воріт. Ми з Моною підійшли до неї. Біля підніжжя білою фарбою було написано бокононівське каліпс. Букви були обережні. Фарба свіжа – доказ того, що хтось ще, крім нас, пережив бурю. Каліпсо звучало так: Настане день, настане година, Прийде землі кінець. І нам доведеться все повернути, Що дав нам у борг творець. Але якщо ми, його кляня, здіймемо шум і виття, Він тільки посміхнеться, хитаючи головою.

Будь м'яким. Не дозволяй світу зробити тебе жорстоким. Не дозволяй болю змусити тебе ненавидіти і не допусти, щоб гіркота вкрала твою насолоду.

— Насамперед це був День перемир'я. Тепер День ветеранів. — Це тебе засмутило? — спитала вона. — Це така біса дешевка, так біса для Америки, — сказав я. — Раніше це був день пам'яті жертв першої світової війни, але живі не змогли втриматись, щоб не заграбастити його, бажаючи приписати собі славу загиблих. Так типово, так типово. Як тільки в цій країні з'являється щось гідне, його рвуть на шматки і кидають натовпу. — Ти ненавидиш Америку, га? — Це так само безглуздо, як і любити її, — сказав я. — Я не можу відчувати до неї жодних почуттів, бо нерухомість мене не цікавить.