Марк Твен

Чи знайдеться батько, який захотів би мучити свого малюка незаслуженими шлунковими коліками, незаслуженими муками прорізування зубів, а потім свинкою, кіром, скарлатиною та тисячами інших тортур, придуманих для ні в чому не винної маленької істоти? А потім, з юності і до могили, став би мучити його незліченними десятитисячократними карами за будь—яке порушення закону, як навмисне, так і випадкове? З найтоншим сарказмом ми облагороджуємо бога званням батька — і все—таки ми добре знаємо, що, якби нам потрапив у руки батько в його дусі, ми негайно його повісили.

Ну, думаю, була не була: візьму та й скажу цього разу правду, хоч це все одно що сісти на барило з порохом і підірвати його з цікавості — куди полетиш?

У мене немає жодної частки довіри до людини, яка не має жодних викупних дрібних пороків.

Він не знав найпоширеніших досягнень молодості. Він не вмів навіть брехати.

Ах, померти тоді варто було десяти років життя людини! Все було приємно. Я був у хорошому районі, бо всі мертві люди, які жили поруч зі мною, належали до найкращих сімей міста.

Я ризикую сорока доларами за те, що він зможе перестрибнути будь-яку жабу в окрузі Калаверас.

Мило та освіта не такі раптові, як різанина, але вони більш смертоносні в довгостроковій перспективі.

За винятком цього природного прояву лиходійства, яке є у всіх нас, чоловік виглядав достатньо чесним.

Я не бачу в цій жабі нічого кращого за будь-яку іншу.

Завтра ввечері я вперше постаю перед бостонською публікою — 4000 критиків.