Михайло Юрійович Лермонтов

Легко народом правити, якщо він єдиною пристрастю захоплений.

Хто скоро подобається, про те незабаром і забувають.

Гнатися за загиблим щастям марно і безрозсудно.

— Ви людина чи демон? - Я? - Гравець!

Кохання, як вогонь, — без їжі згасає.

Сумно я дивлюся на наше покоління! Його прийдешнє — чи порожньо, чи темно, Тим часом, під тягарем пізнання і сумніву, У бездіяльності постаріє воно.

Усі люди ми; і засліплення пристрасті, божевільне хвилювання душі, повинні ми прощати, коли ми вилікувати не в силах.

Там за добро - добро, і кров - за кров, і ненависть безмірна, як кохання.

І якби всі люди більше міркували, то переконалися б, що життя не варте того, щоб про нього так сильно дбати.

— Але бог всевидящий... Вибач її, благослови. - Але я не бог, і не прощаю!