Пауло Коельо

Яку нісенітницю іноді несуть люди. Право, краще вже спілкуватися з безсловесними вівцями, яким би тільки їсти та пити. Або книги читати — вони розповідають неймовірні історії, і саме тоді, коли хочеться їх почути. А ось з людьми гірше: брякнуть що-небудь, а ти сидиш як обпльований, не знаючи, що сказати у відповідь.

Погляд показує силу душі.

— Але навіщо тоді стільки книг? — Щоб зрозуміти ці кілька рядків...

Нещастя — це випробування, а не покарання.

Нічого спільного з одинадцятьма хвилинами. – Що? — Я люблю тебе. — І я люблю тебе. — Вибач. Сама не знаю, що говорю. — І я не знаю.

Нашим світом правлять зв'язки.

Ми завжди знаємо, який шлях найкращий. Але слідуємо більш звичному.

Нам усім не вистачає трохи божевілля.

Коли ми прямуємо за нашими мріями, ми можемо справити на інших враження, що ми нещасливі та невдачливі. Але неважливо, що думають інші. Важлива радість у нашому серці.

Діти зрікаються мрії, щоб порадувати батьків, батьки зрікаються самого життя, щоб порадувати дітей.