Гра престолів (Game of Thrones)

Тільки визнавши, хто ми є, ми отримаємо, чого хочемо.

— Ти вважаєш мене за дурницю? — Думаю, твій інтелект вищий за середній.

Я не хотів помирати боягузом... але, схоже, просто не хочу помирати.

— А якщо я впустлю меч. — Сталь має бути частиною руки. Ти впустиш руку?

Ми всі помремо і гнитимемо в землі. Але наше ім'я житиме. Воно залишиться у віках. Не твоя честь і твоя слава, а честь сім'ї.

Із дочками важче, ніж на війні.

Іноді слова здатні досягти того, що не під силу мечам.

- Зрада? Це пише Санса? - Її рука, але слова королеви. Тебе викликають у столицю присягнути нового короля. — Джоффрі кинув батька у в'язницю, а мені цілувати йому зад? - Це наказ короля мілорд. Якщо ви не підкоритеся... — Я підкорюсь! Його милість викликає мене до столиці, і я поїду туди... Але не один! Скликати Прапори! — Усі прапори, мілорде? — Вони всі заприсяглися захищати батька. - Правильно. — Подивимося, чого варті їхні клятви!

Ви програли, Серсею, ​​і це єдина радість для мене у всій цій трагедії.

Дивне почуття: порубати когось вперше, і виявити, що ми просто мішки, набиті м'ясом, кров'ю та кістками.