космос

Вчені вивчили телескопи зірки і розглянули через мікроскопи молекули, але ніде не виявили ні раю, ні пекла. Тому ніяка наука не скаже, у чому різниця між добром та злом.

Це тато? Можливо. Але навіть якщо не тато, то все одно людина. Я вирвав ці сторінки. Я склав їх у зворотному порядку: останню – спочатку, першу – наприкінці. Коли я їх перегорнув, вийшло, що людина не падає, а злітає. Якби в мене ще були знімки, він міг би влетіти у вікно, всередину будівлі, і дим всмоктався б у пролом, з якої б вилетів літак. Папа записав би свої повідомлення задом наперед, поки б вони не стерлися, а літак долетів би задом наперед до самого Бостона. Ліфт привіз би його на перший поверх, і перед виходом він натиснув би на останній. Задкуючи, він увійшов би в метро, і метро поїхало б назад назад, до нашої зупинки. Задкуючи, тато пройшов би через турнікет, прибрав би в кишеню магнітну карту і позадкував би додому, читаючи на ходу«Нью-Йорк Таймс» справа наліво. Він би виплюнув каву в кухоль, забруднив зубною щіткою зуби і наніс бритвою щетину на обличчя. Він би ліг у ліжко, і будильник продзвенів би задом наперед, і сон йому наснився б від кінця до початку. Потім він устав би наприкінці вечора перед найгіршим днем ​​І приступив у мою кімнату, насвистуючи I am the Walrus задом наперед. Він пірнув би до мене в ліжко. Ми дивилися б на фальшиві зірки, що мерехтіли під нашими поглядами. Я сказав би:«Нічого» задом наперед. Він сказав би:«Що, старовина?» задом-наперед. Я сказав би:«Тату?» задом наперед, і це прозвучало б, як звичайне Пап.

Зірки – це маленькі дірочки у підлозі Раю.

Вона знала, що місяць слухає її зараз і пишається собою, а зірки їй заздрять.

Нам більше не потрібно боятися суперечок, конфронтацій, проблем із самими собою та з іншими людьми. Навіть зірки стикаються, і з їхніх зіткнень народжуються нові світи. Сьогодні я знаю, що це –«Життя».

Як тільки ти приступаєш до книги, решта опиняється на іншому кінці галактики. Я ніколи не писав для своїх дружин, для матері, для батька. Знаєш, чому автори пишуть, що присвячують книжки своїм близьким? Тому що, зрештою, масштаби власного егоїзму починають їх лякати.

Мрії! Зірки! Пройти шлях через страждання до зірок! Це особливий шлях! Втім, зірки у кожного можуть бути різні, і до тих самих зір можна летіти в різній компанії (і в різній компанії страждати, до речі!)... Так!... Не важливо, чи дійде корабель до гавані, важливо, щоб він не збився з курсу!

Від чого вмирають блазні? Від образи, петлі та саркоми, Від ножа, Від зневаги знайомих, Від темряви, що впала з небес. Від чого вмирають блазні? Від сліпої уваги Фортуни. Рвуться нерви, як старі струни, Рвуться життів гнилі полотна. Від чого вмирають блазні? Від смертельної отрути в кефірі, Від туги, Від бодяги в ефірі, Від худоби, що перейшли на«ти», Тому, що зів'яли квіти, Тому, що стає пізно Довгти себе. Вмирають серйозно, Лбом у тирсу, Як падають зірки... А живуть - а живуть, як блазні.

Ми, люди, придумали телеграф і телефон і ще купу всяких сучасних новинок, що правда, то правда. А як подивишся на зірки, відразу розумієш, що по суті ми тільки черв'яки, жалюгідні черв'яки, і нічого більше.

Як же мені ще сподіватися, якщо зникла всяка надія, якщо всі зірки закотилися, і мене, невтішного, огортає похмура-похмура ніч?