людина

ПОШТАЛЬОН. Це Восковий глухий кут, дванадцять? ЛЮДИНА. Так. ПОШТАЛЬОН. А ви, значить, Крюкін? ЛЮДИНА. Крюкін я. ПОШТАЛЬОН. Пляшіть, Крюкін, вам листа. ЛЮДИНА. Ура-а! (Пляше.) ПОШТАЛЬЙОН. Що це? ЛЮДИНА. Що? ПОШТАЛЬОН. Що це ви таке танцювали? ЛЮДИНА. Та я так взагалі... ПОШТАЛЬЙОН. Ви, Крюкін, ще раз таке спляшете, я міліцію викличу. (Виходить).

—... Якщо тебе цікавить справжня історія, мале, йди до того, хто жив у ті часи. — Але це просто думка, не факти. — Точку зору і створюють усі факти, разом узяті.

Якщо ти не вмієш сміятися з себе, у тебе ніколи не буде права сміятися з інших.

Будь-яка мала справа підноситься метою, будь-яка велика справа принижується метою.

Погані не вмирають.

Мій батько завжди казав:«Ніколи не довіряй людям, у яких телевізор більше за книжкову полицю». Тому я читаю.

Потрібно бігти з усіх ніг, щоб тільки залишатися на місці, а щоб кудись потрапити, треба бігти щонайменше вдвічі швидше!

Пояснити тобі, у чому сенс нашого життя? Подумай про метелику, який живе лише один день. А ось той ворон дещо знає про вчорашній і позавчорашній день. Ворон знає, що таке схід сонця. Може, він знає, що завтра сонце зійде знову. А метелик не знає. Жоден метелик не знає, що таке схід! Отак і ми з тобою! Ні, Роджер, я не збираюся читати тобі проповідь про те, наскільки коротке наше земне життя. Ми знаємо, що вона нестерпна довжина, і тим не менше її треба перенести. Але в нашому житті є сенстому що ми обидва – обранці. Ми як метелики. Ми не знаємо, що на нас чекає, коли піднімаємося вгору, фут за футом. Але ми маємо прожити свій день з ранку до вечора, прожити кожну його хвилину, відкриваючи щось нове.

Все буде добре. Адже я люблю тебе, а все інше не має значення.

Настане день і тобі доведеться вирішувати, куди йти. І одразу треба йти туди, куди ти вирішив. Негайно. Ти не маєш права втрачати жодної хвилини. Тобі цього не можна.