людина

Дідусь казав: якщо гірше нікуди, далі буде лише краще.

«Знаєш, що найдешевше, коли ти батько? Про тебе завжди судять за найгіршими твоїми проявами. Ти можеш все робити правильно, але достатньо однієї-єдиної осічки, і ти назавжди залишишся тим батьком у парку, який дивився в телефон, коли дитині прилетіло по лобі гойдалками. Ми добу безперервно не спускаємо з них очей, але варто відволіктися на повідомлення в телефоні, і все найкраще миттєво знецінюється. Люди ходять до психотерапевта не для того, щоб обговорювати, як у дитинстві їм не прилетіло гойдалкою по лобі. Про батьків судять із їхніх помилок».

Ким би ти не був і скільки б тобі не було років, твої батьки завжди вважатимуть тебе маленьким хлопчиком.

Від незнайомця можна втекти. Але від себе самого не втечеш.

Знову я їду кудись. А навіщо, навіщо міняти місце свого перебування, якщо я сам не змінюсь вже ніколи?

А навіщо тобі напружуватись з приводу того, що він думає? Усі його думки – його особисті проблеми. Ти маєш робити те, що хочеш.

— Чому такі моменти не можуть тривати вічно? - Чому? Тому що ти розлюбив мене, любий.

- Це не чесно! — Ласкаво просимо до життя!

Я навіть помилки виправляв лише з відома автора. Не говорячи про пунктуацію. Пунктуацію кожен автор винаходить самостійно. Я думаю, тітка була добрим редактором. Точніше, доброю людиною, доброзичливою і розумною. Особисто я добрих редакторів не зустрічав. Хоча серед них було багато чудових людей. Хорошого редактора я зустрів лише одного разу. Здається, на Ленфільмі. Це була якась Хеллі Руммо. Вона була естонкою і ледь говорила російською. Слабке знання мови надавало її висловлюванням особливої ​​чіткості. Вона казала: - Сценарій добрий. Значить, його не приймуть...

Кохання - одне з тих страждань, які неможливо приховувати; одного слова, одного необережного погляду і навіть мовчання достатньо, щоб видати його.