правда

— Маю право свого дня Народження. - Правда? - Так. - Я знав. Сьогодні? - Так. Це дивно, того ж дня, що й щороку.

Достатньо одного спогаду, щоб пелена перед очима розвіялася, досить якоїсь дрібниці зрозуміти, що зробив помилку, і тоді ти приймеш рішення, що тобі робити далі з твоїм життям.

Його називають талановитим, але краще просто платили б.

Немає людини настільки дотепної, щоб ніколи не бути нудною.

Зітхання і знизування плечей — типова відповідь радянського інтелігента на заклик до дії.

— Так, щодо нас з тобою, треба було б якось випити разом. - Окей. - І одружитися. - Добре.

Не має значення, хто ти. Важливо, що ти робитимеш далі.

Нічого суттєвого вмираючий не сказав — лише попросив про похорон дівчини. Останні слова його були вимогою, щоб її поховали на цвинтарі, а не кремували. Армітейдж почув ці слова цілком виразно. Вмираючий сказав:«Поховайте її. Поховайте її».

Якщо музика здатна торкнутися моєї душі, неважливо, важка вона чи легка — це моя музика.

Мені здавалося, вік робить гострішими почуття. Включаючи горе. (Мені здається, вік робить почуття глибшими. І горе теж.)