правда

Вигляд у мене на світанку тоді, п'ять років тому, був трішки скуйовджений, напевно, блідий; але в юності, коли жива ілюзія, ніби у пригод поганого кінця не буває, потрібно було тільки прийняти ванну і переодягтися, і знову заряджена надовго.

— Коли я страждаю, мені потрібна втіха. — Коли ти страждаєш, це і є моя втіха.

Усім нам властиві промахи, про які ми згодом шкодуємо.

Я дуже намагалася позбутися звички постійно плакати. Якось увечері, в черговий раз згорнувшись калачиком на дивані в кутку, в черговій істериці після чергового раунду похмурих роздумів, я запитала себе: "Поглянь на себе, Ліз, чи можеш ти змінити хоч щось?" І зробила єдине, на що була здатна: встала і, не припиняючи плакати, почала балансувати на одній нозі посеред кімнати. Мені хотілося довести собі, що я все ще хоч трохи контролюю ситуацію: нехай мені не під силу зупинити сльози та похмурий внутрішній діалог, я принаймні можу битися в істериці, стоячи на одній нозі. Хоч щось спершу.

Деякі вважають, що разом проводять час, хоча насправді просто живуть під одним дахом. Вони поряд: в одному і тому ж будинку, в один і той же час, але вони не разом.

Невже насильство викликає лише насильство? Невже в людства таке криваве обличчя, і воно носить на плечах, як демона, що прикривається, привид відчаю і смерті?

Що вона стоїть, це життя, якщо відібрати в людини дар уявити ще раз те, що одного разу вже з нею сталося

Я люблю ворогів, хоч не по-християнськи. Вони мене бавлять, хвилюють мені кров. Бути завжди настороже, ловити кожен погляд, значення кожного слова, вгадувати наміри, руйнувати змови, прикидатися ошуканим, і раптом одним поштовхом перекинути всю величезну і складну будівлю їхніх хитрощів і задумів, — ось що я називаю життям.

Завжди побоюються тих, хто прагне панувати над душами. Що вони роблять із тілами?

... Ті люди, яких особливо хвилюють пристрасті, найбільше можуть насолодитися життям.