Ельчин Сафарлі

Ті, хто починає новий день із зустрічі з морем, не можуть бути злими чи нещасними. І яке це море — літнє чи зимове — не має значення. Коли бачиш, як прокидається сонце, як м'яко потягується вода, щурячись від перших променів, розумієш, що зовсім не важливо, на чому спати, що в тебе є і куди потрібно поспішати після того, як прокинешся. Головне - дочекатися ранку, щоб розплющити очі і обійняти поглядом море.

І чому минуле — така зараза, що взагалі не вивітрюється, навіть коли життєво необхідно?

Дитинство це те, що ми втратили в часі, але зберегли в собі.

У коханні немає заготовок, все народжується у процесі.

Остаточна розлука між двома людьми ніколи не трапляється, якщо не змирилися обоє.

Нам не дана воля керувати часом, але тільки ми вирішуємо, чим і як його наповнити.

Я майже навчилася не думати про тебе. Часом таки тягне зателефонувати, сказати про цю мою перемогу. Щоб ти не спокушався щодо своєї винятковості. Щоб не думав, що я поїхала до іншої країни, бо боялася жити там, де тебе легко зустріти. Я б сказала тобі це, натиснула«відбій» - і відразу видихнула б з себе той дивний час, коли ти заступав собою весь світ.

Цілком різні, але при цьому до неможливості близькі.

Нам так мало потрібне. Небагато їжі, не так багато часу, жменю надій. І спокою.

Зберігай мовчання, коли всі говорять, говори тоді, коли слова твої про любов, навіть крізь сльози. Навчися прощати тих, хто поряд, – так знайдеш шлях до прощення себе. Не метушись, але не забувай, куди пливе твій корабель. Може, він збився з курсу?