Ельчин Сафарлі

Коли в серцях кричиш "ненавиджу", значить, усередині ще голосніше кричиш "люблю".

Всі люди, яких зустрічаємо по життю, — це і є ми. Якщо на твоєму шляху часто з'являються пліткарі, значить, ця якість є і в твоєму характері. Світобудова цим ніби звертає твою увагу на твою внутрішню неполадку. Нещодавно я звернувся до лікаря зі скаргами на сильний біль у попереку. Я розповів йому про те, як весь тиждень пригнічую біль диклофенаком і легше не стає. Лікар з усмішкою вислухав мене і сказав:«З болем треба дружити, Ельчине. Це сигнал організму на те, що десь у тебе збій. Лікуйся, змінюй спосіб життя, звички, ставлення». Кожна людина- Вчитель для нас. І не важливо, мудрець він, бешкетник чи повія. Випадків немає — все йде за планом. І хороші, і не дуже хороші люди чомусь вчать і треба бути вдячним за це, а не знищувати себе зі словами«нехай буде проклятий той день, коли я зустріла цього козла!». У моєму житті були люди, які завдали мені болю. Але цей біль у результаті вивів мене на новий рівень — я став міцнішим, сильнішим, навчився цінувати життя, людей і спокійно приймати їхні вади. У книзі письменниці Еліф Шафак є добрі слова:«Всесвіт займається тобою постійно, перетворюючи і внутрішньо, і зовні. Кожна людина- Це незавершене творіння, яке не поспішаючи, крок за кроком наближається до досконалості. Всі ми — недовершений ескіз, який неодмінно перетвориться на закінчений витвір мистецтва».

Чим довше ти чекаєш, тим більша ймовірність, що ти чекаєш не там.

Мені потрібно йти. У русі почуття не так душать, як уночі, коли повертаєшся в ліжку, збираючи ковдру в щільну грудку, щоб було когось обіймати уві сні.

Неможливо прокинутися вранці сильною людиною — я хотіла б так, але неможливо. Зате можна перестати битися головою об ту саму стіну і змінити напрямок руху. Якщо немає дороги на захід, тоді краще їхати на схід. Земля в будь-якому випадку кругла — рано чи пізно кожен прийде до того, чого має прийти.

Будь-який вибір ми робимо самі. Так, він залежить від обставин, знання, можливостей. Але на що б ми не спиралися, роблячи цей вибір — жити з результатами потім нам.

Подушки віддано розділяють з нами смуток, нічого не вимагаючи натомість.

Не кидайте тварин... прошу вас, вони найвідданіші і люблять вас незалежно від того, хто ви і скільки у вас грошей.

Потрібно дивитися в обличчя своїм страхам. Тільки так їх можна подолати.

...Чекаю осінь. З таким нетерпінням, що готова принести їй у жертву всі інші пори року. І я зовсім не шкодуватиму про вчинене. Мені потрібна осінь. Дуже дуже. Вона випустить світ тих, хто загнаний у темний кут виживання. Вона не змусить повторювати жорстокі, але правдиві слова: "Якщо ми всі самотні, то на самоті ми всі разом ". Осінь називають сезоном смутку. Я не згодна: справжній сум приходить разом з літом, коли нема з ким розділити щедрість сонця…