Марина Іванівна Цвєтаєва

Можна жартувати з людиною, але не можна жартувати з його ім'ям.

Що ти можеш знати про мене, Раз ти зі мною не спав і не пив?

Сонце — одне, а крокує всіма містами. Сонце моє. Я його нікому не віддам. Ні на годину, ні на промінь, ні з погляду.— Нікому. Ніколи! Нехай гинуть у беззмінній ночі міста! В руки візьму! — Щоб не сміливо крутитись у колі! Нехай собі руки, і губи, і серце спалю! У вічну ніч пропаде, — поженуся слідами... Сонце моє! Я тебе нікому не віддам!

Наші найкращі слова – інтонації.

Жартуємо, жартуємо, а туга все росте, росте...

Вища жертва – приховати, що це – жертва.

Є жінки, які мають по честі, не було ні друзів, ні коханців: друзі надто скоро ставали коханцями, коханці — друзями.

Ніхто нічого не відібрав! Мені солодко, що ми нарізно. Цілую Вас — через сотні верст, Що Роз'єднують. Ніжній і безповоротній Ніхто не дивився Вам услід... Цілую Вас через сотні Роз'єднуючих років.

Ми з тобою лише два відлуння: Ти затихнув, і я замовчу. Ми колись з покірністю воску Віддалися фатальному променю. Це почуття найсолодшою ​​недугою Наші душі терзало і палило. Тому тебе відчувати другом Мені часом до сліз важко.

Любов дивна штука: харчується голодом та вмирає від їжі.