Жан Кокто

Сонце - досвідчений коханець, який знає свою справу. Спочатку він всього тебе огладжує своїми міцними долонями. Обіймає. Охоплює, перекидає, і раптом прокинешся, як я, бувало, приголомшений, з животом, зрошеним краплями, схожими на ягоди омели.

У Парижі всі хочуть бути акторами. Участь глядача нікого не влаштовує.

Ні перед ким так не боєшся, як перед дітьми та дівчатами. Занадто багато відокремлює нас від тих та інших. Незрозуміло, як перервати мовчання та пристосуватися до їхнього рівня.

Я знаю, що мистецтво необхідне, лише не знаю навіщо.

У великому місті можна більше побачити, зате в маленькому — більше почути.

Раніше жінки годували грудьми немовлят, тепер кінопродюсерів.

Поет нічого не вигадує. Поет просто слухає.

Найстрашніша трагедія для поета — коли ним захоплюються, бо не розуміють.

Навіть найвидатніший шедевр літератури — це тільки доведений до безладу словник.

Критики завжди порівнюють. Незрівнянне від них вислизає.