Поки навколо сяє листопад, вітер колихає золоту річку. На це листя страшно наступати, а більше нікуди. Ще встигнемо перезимувати і в бруд втоптати безневинність білого снігу. А страшно як — коханих зраджувати, а більше нема кого. Весна прозора. Шовк - її вбрання. Клянися, що розлучаємося не навічно. Страшнішого немає — надію втратити, а більше нічого. Дозріло літо, як заборонений плід, і яскраво-червоне світло сліпить очі під віками. Молитися страшно. Богу – не зрозуміє. А більше нема кому.