Перший розстріл. У той час завдяки агітації, з одного боку, і раптовому страху наближення більшовиків — з іншого, піднялися козаки найближчих до Ростова станиць. Піднялися головним чином люди похилого віку. Хто в чому, бородатий, на різномастих конях, з різноманітною зброєю, козаки нагадували війська Єрмака, Разіна, Булавіна. Якось на станцію повертається роз'їзд таких козаків. Вони їдуть, галдять… Коли я вийшов, натовп розходився, а на місці залишилося щось біло-червоне. Від натовпу відокремився, підійшов до мене молоденький прапорщик. - Розстріляли. Ох, неприємний жарт... Все твердить:«За що ж, братики, за що ж?» — а йому: ну, ну, роздягайся, знімай чоботи... Сів він чоботи знімати. Зняв один чобіт: "Братці, - каже, - у мене мати-стара, пошкодуйте!" А той кирпатий солдат наш:«Ех, та в нього й чоботи діряві...» — і раз його, прямо в шию, кров так і бризнула. Пішов сніг. Став засипати колії, вагони та розстріляне тіло… Ми сиділи у вагоні. Пили чай.