Арфами, арфами –

золотими, голосними обізвалися гаї,

самодзвонними:

йде весна

запашна,

квітами-перлами

закосичена.

Думами, думами –

наче море кораблями, переповнилась блакить

ніжнотонними:

буде бій

вогневий!

Сміх буде, плач буде

перламутровий…

Стану я, гляну я –

скрізь поточки, як дзвіночки, жайворон як золотий

з переливами:

йде весна

запашна,

квітами-перлами

закосичена.

Любая, милая, –

чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям вкрай.

Там за нивами:

ой одкрий

колос вій!

Сміх буде, плач буде

перламутровий…

1914

Аналіз вірша Павла Тичини “Арфами, арфами… ”