Хоч важко часом у ній тягар, Віз на ходу легкий; Ямщик лихий, сивий час, Щастить, не злізе з опромінювання. Зранку сідаємо в воз; Ми раді голову зламати І, зневажаючи ліньки і негу, Кричимо: пішов! Але опівдні вже немає відваги; Розтрясло нас; нам страшніше І косогори та яри; Кричимо: легше дурнів! Катіт, як і раніше, віз; Надвечір ми звикли до неї І, дрімаючи, їдемо до ночівлі - А час жене коней.