людина

(Генрі 30, Клер 9) — Ти одружений? — Так. — І яка вона? — Розумна, гарна... що з тобою, Клер? — Нічого. Просто я думала, що ти одружишся зі мною. (Генрі 30, Клер 22) — Я був на лузі сьогодні, з тобою. І ти ревнувала мене до моєї дружини. — Я знаю. Я намагалася переконати себе, що ти одружений на товстусі з великими вусами.

Вибач! — не шкодуй безрозсудно, Про коротку любов не шкодуй — Розлучитися здавалося нам важко; — Але зустрітись було б важче!

Як хотілося б багатьом залишити себе в хвилину небезпеки!

Ніхто не захоплюватиметься людиною, яка оступилася. Але гідний замилування той, хто зміг підвестися.

Як жахливо розлучатися, якщо знаєш, що любиш і у розлуці сам винен.

Сімнадцять плюс дванадцять — лише двадцять дев'ять, а це, чорт забирай, ще не старість. Клеопатрі було сорок вісім, коли Антоній заради неї зрікся влади над світом.

— У будинку загиблого ми виявили кров і довге волосся... Можливо, жіноче. — Не факт... У Майського ж теж довге волосся. — До речі! Перевір!

— Дивно, я завжди думав, що ти арієць. — Я вегетаріанець.

Матері теж важко зробити перший крок.

На вигляд зовсім як цукор, на смак як порожнеча.