правда

Я й не чекала, що людина з твоїми звичками зрозуміє мої погляди.

J'attends vos doigts purs sur ma face, Pareils à des anges de glace, J'attends que'ils mouillent mes regards, L'herbe morte de mes regards, Où tant d'agneaux las sont épars!

Почуття вони на те й дано, щоб людина горіла. Якщо немає почуттів, пішли — що ж за вугілля триматися?

Я повернуся.

- Як я виглядаю? - Невисока, кругленька, але з доброю душею, а це головне.

У кого добре серце, того подяка не обтяжує.

Нині ж Мишко, на дозвіллі Покажи, що не ослаб. І нехай вони та суки, Заведи собі двох баб. Щоб тебе пестив обидві, Ти їм нерви лоскочу.

У підлітковому віці ми всі мріємо в один прекрасний день покинути батьків, але настає інший день, коли батьки покидають нас. І тоді ми мріємо лише про одне: знову стати хоч на хвилинку дітьми, що жили під їхнім покровом, обійняти їх, сказати їм, не соромлячись, як ми їх любимо, притиснутись до них міцніше, щоб вони нас заспокоїли ще хоч раз.

Зрештою, найвищими істотами не народжуються, а стають. А для цього треба від слів переходити до справ.

Зоряне небо було видовищем заспокійливим.