життя

— Ти вважаєш, що я збожеволіла. Але це я у всьому винна, здебільшого... Кей ударила кулаком по полірованому столику червоного дерева. Пролунав звук, схожий на постріл із малокаліберного пістолета. Бев підстрибнула. - Не смій так казати, - сказала Кей. Її щоки горіли, карі очі сяяли від обурення. — Скільки років ми з тобою товаришуємо? Дев'ять? Десять? Якщо ти ще раз скажеш, що ти у всьому винна, мене знудить. Зрозуміла? Мене зараз мало не знудило, твою матір. Ти зараз не винна ні в чому, і раніше не була винна, і не будеш винна ніколи. Невже ти не розумієш, що майже всі твої друзі знали, що рано чи пізно він тебе покалічить, може, вб'є? Беверлі дивилася на неї широко розплющеними очима. - І твоя найбільша вина в тому, що ти продовжувала жити з ним і дала статися тому, що сталося. Але тепер ти пішла від нього. Дякую Богові, що він захистив тебе. І ти сидиш тут, з поламаними нігтями, порізаною ногою, зі слідами від ременя на спині, і кажеш мені, що ти у всьому винна?!

Насильство харчується покірністю, як вогонь соломою.

... найзлобнішою і найзапеклішою радістю зустрічаємо ми всі всякий незвичайний скандал, що трапився з кимось із наших ближніх.

Розкіш перетворюється на необхідність і породжує нові обов'язки. Як тільки людина звикає до нової зручності, вона приймає її як само собою зрозуміле, тому розраховує на неї. Настає момент, коли вже обійтися без звичного неможливо.

Подумайте, нахрена ви мені дзвоните? Зателефонуйте краще батькам.

Сльози, зрозуміло, не проливалися ніколи. Його Аліна була сильна, як бувають сильні лише ангели чи святі. Вона сходила на вівтар мистецтва і знала, знала, знала, що це вівтар. Але що з того? Біль, що спалює тіло, не має значення. Значення має лише політ. Жодна ціна за нього не може бути надто високою. Мистецтво знає, скільки взяти з кожного. Знову і знову вона трепетно ​​йшла в цей вогонь - і посміхалася. І знову репетирувала - до знемоги, до непритомності, до кривавих мозолів.

Якщо у вас восьмий млинець грудкою, до біса млинці, ліпіть грудочки.

Готовий стверджувати: якщо я насуну на голову мідну каструлю, суну ноги в дерев'яні черевики, обернуся в ковдру племені навахо, або в простирадло, або в матрац, затягнувшись поверх шкіряним поясом, і ходитиму в такому вигляді, ніхто й уваги не зверне; інша справа, якщо я виряджуся у фрак і шовковий циліндр. Така Росія.

Вбивця, який бере на себе сміливість виносити іншим смертним вирок, вважає себе Богом.

Я любитель привидів. Я ніколи не чув, щоб мерці за шість тисяч років наробили стільки зла, скільки його роблять живі за один день.