Аделаїда Казимирівна Герцик

Повз, повз ідіть, Вічні, тонкі нитки — Сонце мене не обдурить, Серце мене не затягне… Вітер розвіяв слова… Хоче мовчати тиша. Це настала весна.

Не ви, а я люблю! Не ви — а я багата... Для вас, як і раніше, залишилося все, А для мене — весь світ став сповнений аромату, Заспіло все і зацвіло... У мою завжди нахмурену душу Вірвалось життя, пестившись і дражнячи, І золотом променів своїх вогнистих Забризкала мене... І якби я вам розповіла, Яка там весна, Я знаю, вам би сумно стало І шкода себе... Але я не розповім! Мені соромно перед вами, Що жити так добре... Що ви мені стільки щастя дали, Не розділивши його... Мені сховатися хочеться від вас сяйво світла, Мені хочетьсяочі закрити, І я не знаю, що вам дати за це І як мені вам дякувати...

Коли я помру, ти прийдеш попрощатися, Мертвим не можна відмовити. Для суворої душі та суворого тіла Не буде ні зла, ні добра… Ти скажеш, до мене нахилившись несміливо: Вона була мені сестрою…