Агостіньо Нето

Не йди в себе, на саме дно, не замикай свою пам'ять у в'язницю безсонних ночей, в одиночні камери снів, що замінюють життя.

По тисячах доріг моїх бажань миготять тіні. Темні. Поспішають у Ніщо. Навіщо? Щоб розгадати загадку життя? Тягнуть за собою кайдани, кайдани, як воїн — славу. І посміхаються легко та тупо. Але я - не тінь. А ланцюги має рвати, як належить людині. Повинно не вірити в диво, стати собою хвилею, що несе кораблі надій. І нехай ідуть тіні, поспішаючи дізнатися у смерті, що таке життя.