Анхель де Куатьє

Багато років тому я прийшов до мого Вчителя. Я був тоді молодий і дурний, як ви зараз. Мені було всього сімнадцять років, а я вже був страждальцем — змученим і озлобленим на життя. Моєму Вчителю тоді було сімдесят, і він сміявся просто так, без жодної причини. Я запитав його: Як вам це вдається? І він відповів:«Я вільний у своєму виборі. І це мій вибір. Щоранку, коли я розплющую очі, я запитую себе:«Що ти вибереш сьогодні - блаженство чи страждання?» І так виходить, що з того часу і я щоранку вибираю блаженство. Але це так природно!

Чарівний жах - ось що таке кохання.

Я не хочу, щоб ви бачили у нас ворогів. Ми просто думаємо по-різному.

Правда лякає, але з нею не страшно.

Суть і справжній сенс відкриваються не тому, хто дивиться, тому, хто вміє бачити.

Чоловік, здатний зрозуміти жінку, зазвичай живе з іншим чоловіком.

Щоб збожеволіти, потрібно, щоб він був.

Зрозуміло, ми не можемо точно знати, яке саме наше призначення. Але що з того? Так, Бог не надсилає інструкцій. Було б навіть безглуздо, якби Він став перед нами звітувати! Просто ми маємо пам'ятати, що воно – це призначення – у нас є. Ось чому тобі немає потреби переживати смерть. Більше того, тобі навіть не треба гнатися за життєвим досвідом — усе встигнути, спробувати вагу. Це нічого не вирішить, і так ти нічого не дізнаєшся. Але досить тобі просто пам'ятати про те, що ти потрібна, жити з цим, і тоді ти неодмінно відчуєш сенс свого життя. Він відкриється тобі, як непорушна істина. І це буде істина про тебе, твоя істина.

- І погода... мати її за ногу! Усі кістки ломить. — У таку погоду добре повіситись...

Ми маємо бути чесними з тими, кого любимо.