Аветік Саакович Ісаакян

З втратою того, що любимо, Я в житті не міг примиритися, Що панує необхідність, Я в житті не міг примиритися. І думка моя марно намагалася Упокорити неслухняне серце, З дійсністю минущої Я в житті не міг примиритися.

Я сповіщаю вам: прийде духовний голод, Вже бенкетний стіл не дасть вам втіхи. Вас, обожравшихся, потреба блукати пожене З тугою за словами, за вогненними словами. Відкинули ви душі високі пориви, І думки і мрії стратив безсоромний сміх, І шаленіли ви в капищах наживи, У прагненнях і мріях не знаходячи втіх.