Айріс Мердок

Занепокоєння творить дивні речі з часом. Щодня починався з відчуття того, що сьогодні щось проясниться, і кінець тривог завжди здавався близьким.

Ми весь час щось упускаємо, уявляючи, ніби ще встигнемо до цього повернутися...

Жінки можуть так багато передати одним тоном, яким вони вимовляють ваше ім'я.

Маленьку дитину можна взяти на руки, притиснути до себе і хоч так вибачитися. З дорослими важче: слово сказано, назад не візьмеш, і ранить обох.

Виставити людину за двері - найкращий спосіб змусити її поміркувати над тим, що залишилося по той бік дверей.

Цікаво, які грандіозні перепони стоять на шляху до близькості між людьми і як вони розсипаються від одного найлегшого дотику. Достатньо взяти іншу людину за руку певним чином, навіть просто певним чином зазирнути їй у вічі, і світ навколо вас навіки перетвориться.

Судження про людей ніколи не бувають остаточними, вони народжуються з результатів аналізу, що відразу ж потребують перегляду.

У бажання підкорити світ немає жодних здорових меж.

Ситуація була надто незвичайною: у неї не було в запасі відповідного виразу обличчя.

Так було завжди. Варто мені було важко навести лад у своєму всесвіті і почати в ньому жити, як він вибухав, знову розсипаючись вщент.