Борис Акунін

Людині хоч зрідка потрібні свята, без них неможливо.

Нам із раннього дитинства на ложечці підносять всю мудрість, накопичену людством. Щодня ми чуємо:«Тихі води глибокі»,«Поки є життя, є надія»,«У кожної хмари знайдеться срібна підкладка» тощо, але це все одно, що метати бісер перед свинями. Поки сам не спіткнешся об камінь, на якому вже падали мільйони разів до тебе, нічого не зрозумієш і нічого не навчишся.

Усьому об'єктивному гріш ціна, значення має лише те, що суб'єктивно.

В екзистенції окреслилася тенденція до погіршення життєвих кондицій, або, попросту сказати, справи були хронічні нікуди.

— Скажи мені: вбити — це добре чи погано? - Погано. — А вбити тигрицю, яка напала на дитину, добре чи погано? - Добре. — Для кого добре: для дитини чи для тигриці та її тигренят?

Бажаючі чоловіки поводяться двома способами: або відразу кидаються в атаку, або — якщо гордої вдачі — роблять вигляд, що залишилися байдужі, але при цьому намагаються справити враження.

Знаєш, кожна людина, у будь-якому віці, зберігає свою першу особу, з якою входив у світ. Тільки це обличчя важко розглянути. Ну, як тобі пояснити? Ось зустрічаються два однокашники, які не бачили один одного тридцять чи навіть п'ятдесят років. Випадково. Дивляться один на одного — і впізнають, і називають колишніми смішними прізвиськами. Їхні старі обличчя на мить стають такими, якими були багато років тому. Дитяче обличчя - воно і є справжнісіньке. Воно нікуди не подіється, просто з роками ховається під зморшками, складками, бородами.

У кожного з нас своя власна норма. І борг індивіда перед самим собою — піднятися вище за цю норму. Людина тим і цінна, тим і цікава,... якщо завгодно, тим і велика, що вона може змінюватися на краще. Завжди. У будь-якому віці, після будь-якої помилки, будь-якого морального падіння. У саму нашу психіку закладено механізм самовдосконалення. Якщо цей механізм не використовувати, він іржавіє, і тоді людина деградує, опускається нижче за власну норму.

Відомо, що найбільше ми любимо не тих, хто зробив нам благо, а тих, кого облагодіювали самі і хто, на нашу вічну помилку, нібито повинен відчувати до нас безмежну вдячність.

— Ви просто чудовисько! Вирішується доля Росії, гинуть тисячі людей, а він сидить, читає книжку! Це зрештою аморально! — А дивитися з безпечної відстані, як люди вбивають один одного морально?