Девід Герберт Лоуренс

Краще вже померти, ніж жити за інерцією, жити життям, у якому немає нічого, крім повторення пройденого. Померти означає перейти в невідоме. Померти - значить випробувати радість, випробувати радість при думці про те, що ти віддаєшся на милість стихії, яка набагато ширша за звичний наш розум світу, а саме абсолютному невідомому. Ось це і є радість. Але соромно і принизливо людині жити, як механізм, замкнувшись у собі зусиллям своєї волі, бути істотою, відірваною від непізнаного. У смерті немає нічого ганебного. Ганебне тільки життя, кожну мить якої нічим не заповнено, якою людина живе лише за інерцією. Життя справді може стати ганебним приниженням для людської душі. Але смерть – це не ганьба. Смерть, яка є безмежним простором, нам ніколи не вдасться заплямувати.

Марно озиратися довкола, коли вже буде пізно.

Для того, щоб почати жити, доведеться спочатку навчитися відмовлятися від життя.

Світ такий складний, незрозумілий, жахливий. Простий народ так багаточисельний і нестерпний.

Чому кожна жінка вважає, що мета її життя – знайти чоловіка та знайти маленький сірий будиночок на заході? Чому це мета її життя? Хіба має бути так?

Знання - це найбільший дар життя. Якщо ти маєш знання, значить, ти щасливий, ти вільний.

Щаслива душа – це величезна гідність.

Аристократія – це доля. Так само, як і народ.

Може саме той, хто на вигляд один як перст, і здатний на справжню відданість. А решта як липучки, легко приклеюються до будь-кого.

Справа, на мою думку, не у всяких там інтрижках, зв'язках — не вони визначають наше життя. Зв'язок закінчується, і все, немає його... немає! Як торішнього снігу! А важливим є лише те, що непідвладне часу. Мені важливе моє життя, і все у протяжності та у розвитку. А що ці миттєві зв'язки? Особливо ті, що тримаються не духом, а тілом? Все як у пташок: раз-два і розлетілися, більшого зв'язку і не стоять. Щоправда, люди часом намагаються надати цим зв'язкам значності. Смішно! А важлива спільність людей протягом усього життя.