Девід Герберт Лоуренс

Марно озиратися довкола, коли вже буде пізно.

Для того, щоб почати жити, доведеться спочатку навчитися відмовлятися від життя.

Краще вже померти, ніж жити за інерцією, жити життям, у якому немає нічого, крім повторення пройденого. Померти означає перейти в невідоме. Померти - значить випробувати радість, випробувати радість при думці про те, що ти віддаєшся на милість стихії, яка набагато ширша за звичний наш розум світу, а саме абсолютному невідомому. Ось це і є радість. Але соромно і принизливо людині жити, як механізм, замкнувшись у собі зусиллям своєї волі, бути істотою, відірваною від непізнаного. У смерті немає нічого ганебного. Ганебне тільки життя, кожну мить якої нічим не заповнено, якою людина живе лише за інерцією. Життя справді може стати ганебним приниженням для людської душі. Але смерть – це не ганьба. Смерть, яка є безмежним простором, нам ніколи не вдасться заплямувати.

Світ такий складний, незрозумілий, жахливий. Простий народ так багаточисельний і нестерпний.

Чому кожна жінка вважає, що мета її життя – знайти чоловіка та знайти маленький сірий будиночок на заході? Чому це мета її життя? Хіба має бути так?

Знання - це найбільший дар життя. Якщо ти маєш знання, значить, ти щасливий, ти вільний.

Щаслива душа – це величезна гідність.

Аристократія – це доля. Так само, як і народ.

Може саме той, хто на вигляд один як перст, і здатний на справжню відданість. А решта як липучки, легко приклеюються до будь-кого.

Справа, на мою думку, не у всяких там інтрижках, зв'язках — не вони визначають наше життя. Зв'язок закінчується, і все, немає його... немає! Як торішнього снігу! А важливим є лише те, що непідвладне часу. Мені важливе моє життя, і все у протяжності та у розвитку. А що ці миттєві зв'язки? Особливо ті, що тримаються не духом, а тілом? Все як у пташок: раз-два і розлетілися, більшого зв'язку і не стоять. Щоправда, люди часом намагаються надати цим зв'язкам значності. Смішно! А важлива спільність людей протягом усього життя.