Діна Рубіна

З того часу вона могла чітко пояснити, що таке гра розуму. Це коли в голові закипають бульбашки, як у склянці з лимонадом, і мозок клекоче, і щось починає клацати-клацати… Побіжать різнокольорові цифри, зливаючись і знову поділяючись, абсолютно живі… Картинки хаотично виринають на поверхню, здіймаються, набирають об'єм, і там, усередині чола, відбиваються у цілій галереї дзеркал, шикуючись менуетними парами, пропливаючи в'яззю, арабесками, стрункими чарівними візерунками; одна змінює іншу, тане, виплескуючи наостанок відблиск чудової калейдоскопічної зорі, щоб згаснути і знову розцвісти, як гобелен, на оксамитовому вишневому, фіолетовому, синьо-нічному тлі пульсуючого… Це коли вона сидить і не розуміє - як це минуло стільки часу.

Нам було років по 15, коли моя подруга, на канікулах у Києві, безоглядно закохалася в хлопчика. І, повернувшись додому, обрушила на сім'ю всю міць цього нетерплячого, що змітає всі заперечення дорослих кохання. Вона хотіла негайно виїхати до Києва назовсім. Сім'ю лихоманило, з ранку до вечора дівчина влаштовувала скандали (я, зрозуміло, співпереживала її шалене почуття). І ось, пам'ятаю, епізод: черговий скандал між закоханою дівчинкою та її вісімдесятирічним дідом, професором, знаменитим у місті хірургом. — Це кохання, кохання! - кричить моя подруга. - Ти нічого не розумієш! Дід акуратно намазав повидло на шматочок хліба і спокійно сказав: — Дурне, кохання- Це роки, прожиті разом.

Ну, посміхнись, я хочу поцілувати тебе в посмішку.

— І ось так мавпа перетворилася на людину! - Закінчив тато. Дочка підняла на нього очі, спитала тихо, щиро: — А вона не здивувалася?

... справжня музика - це, пацан, справжня туга. Особливо, коли справа стосується фаготу, який співає лише про те, що було і повернути неможливо.

Один день на тиждень – для струсу організму – треба НЕ пити!

Але навіть якщо Ти не відгукнешся, навіть якщо я назавжди Тебе втратив, навіть якщо залишок життя я приречений шкутильгати до сходу зорі — мені вже не страшно:«Бо ангела я бачив віч-на-віч, а життя моє врятовано».

Ні, справжні звірі - це дресирувальники, а не тварини.

На старість розумієш, що міняти треба себе, а не дружин...

Ти здивуєшся — скільки ідіотів припадає на одну розсудливу людину!