Джон Фаулз

Одні чоловіки втішаються тим, що жінки менш привабливі, ніж їхні дружини ; інших переслідує думка, що є жінки привабливіші.

Мені здається, я знаю, чому цей французький моряк втік. Він зрозумів, що у її очах можна потонути.

Обличчя її не можна було назвати миловидним, як обличчя Ернестіни. Не було воно й красивим — за естетичними мірками та смаками якоїсь епохи. Але це було обличчя незабутнє, трагічне. Скорбота виливалася з нього так само природно, незамутнено і нескінченно, як вода з лісового джерела. У ньому не було ні фальші, ні лицемірства, ні істеричності, ні вдавання, а головне — ні найменшої ознаки безумства. Безумство було в порожньому морі, у порожньому горизонті, у цій безпричинній скорботі, немов джерело саме по собі було чимось цілком природним, а неприродним було лише те, що він виливався в пустелі.

За п'ять секунд у людину не закохаєшся, але передчуття кохання може заронити в душу і п'ятисекундна зустріч.

Чарльз помітив високо. Так завжди чинили розумні нероби, щоб виправдати своє неробство перед своїм розумом.

Приймаючи себе такими, якими ми є, ми втрачаємо надію стати тими, якими маємо бути.

Наші проблеми — це, перш за все, те, що ми самі про них думаємо.

Ми сприймаємо час як дорогу - крокуючи нею, завжди можна повернути назад і окинути поглядом пройдений шлях, а подивившись уперед - побачити, куди ми прийдемо; але істина в тому, що час — це замкнутий простір, миттєвість, настільки наближена до нас, що ми відмовляємося її помічати.

У його поведінці був присутній наліт цинізму, вірна ознака внутрішнього морального розкладання.

Якийсь час він носився з цією ідеєю, але потім її покинув. Носитися з ідеями взагалі стало головним заняттям його на третьому десятку.