Еміль Мішель Чоран (Сьоран)

Знову про Христа. Як сказано в одному з гностичних оповідань, з ненависті до фатуму він нібито піднявся на небо і порушив розташування сфер, щоб люди перестали звертатися до зірок. І що в такому безладді сталося з моєю бідною зіркою?

У наших жилах протікає кров макак. Якби ми думали про це частіше, зрештою ми здали свої позиції. Ніякої теології, жодної метафізики — краще сказати жодних розмов, ніякої зарозумілості, ніякої пихатості...

Бути подібним до бігуна, який у найбільш вирішальний момент зупинився посеред дистанції, щоб спробувати осягнути її сенс.

На його обличчі тепер ні тіні глузування. Це тому, що він відчував до життя майже дріб'язкову прихильність. У тих, хто не чіплявся за неї, на обличчі грає насмішкувата посмішка — ознака звільнення та перемоги. Вони не йдуть у небуття, вони виходять із нього.

Завдання кожного з нас — довести до краю ту брехню, яку він втілює, досягти того стану, коли сам стаєш лише ілюзією, яка вже зжила себе.

Господи, не дай мені загинути в цьому вогні, а мій він чи твій, я не знаю.

Я ніколи не міг зрозуміти, що таке буття, за винятком кількох хвилин, що не мали жодного відношення до філософії.