Еміль Мішель Чоран (Сьоран)

Людина живе над країні, вона живе всередині мови. Батьківщина – це мова і нічого більше.

А розсудливість? Це річ абсолютно протилежна. Розсудливість, що сидить у нас, зводить нанівець будь - які наші пориви, це внутрішній саботажник, який нас послаблює і паралізує, який слідкує за безумцем усередині, щоб вчасно його вгамувати, щоб його очорнити, зганьбити. Що ж таке тоді натхнення? Це миттєвий вихід із себе, незрозуміла воля до самоствердження чи саморуйнування.

Поки ти настільки незадоволений собою, ще не все втрачено.

Я думаю ковткою. Мої думки – якщо вони в мене взагалі є – це виття; вони нічого не пояснюють, вони кричать.

Знову про Христа. Як сказано в одному з гностичних оповідань, з ненависті до фатуму він нібито піднявся на небо і порушив розташування сфер, щоб люди перестали звертатися до зірок. І що в такому безладді сталося з моєю бідною зіркою?

У наших жилах протікає кров макак. Якби ми думали про це частіше, зрештою ми здали свої позиції. Ніякої теології, жодної метафізики — краще сказати жодних розмов, ніякої зарозумілості, ніякої пихатості...

Бути подібним до бігуна, який у найбільш вирішальний момент зупинився посеред дистанції, щоб спробувати осягнути її сенс.

Завдання кожного з нас — довести до краю ту брехню, яку він втілює, досягти того стану, коли сам стаєш лише ілюзією, яка вже зжила себе.

Господи, не дай мені загинути в цьому вогні, а мій він чи твій, я не знаю.

Я ніколи не міг зрозуміти, що таке буття, за винятком кількох хвилин, що не мали жодного відношення до філософії.