Фредрік Бакман

Уве, втім, безнадійним себе не вважав. Просто, на його думку, речі люблять місце та порядок. Не можна йти по життю, ось так легко розкидаючись і розмінюючись ними. Наче сталість нині нічого не варта. Нині люди змінюють старе на нове настільки швидко, що вміння робити щось довговічне стало непотрібним. Якість – кому вона тепер потрібна?

Запам'ятай: тільки дурень думає, що сила та габарити – це одне й теж.

Бабуся з Ельсою любили разом дивитися вечірні новини. Іноді після цих новин Ельса питала у бабусі, чому дорослі постійно роблять дурниці. Бабуся відповідала: це тому, що дорослі теж люди, а люди за своєю природою гівнюки. Ельса заперечувала, що це нелогічно, адже крім дурниць дорослі встигають зробити багато хорошого. Наприклад, польоти в космос, Організація Об'єднаних Націй, вакцини, сирорізки. На це бабуся відповідала:«Весь фокус у тому, що жодна людинане є повністю говнюком, а й зовсім не бути ним теж не може. Важливо намагатися бути якомога меншим говнюком — але це найважче у житті».

Уве чудово розумів, коли дружини подруги дивувалися: як це – з власної волі вставати зранку і весь день проводити з цим дундуком? Уве і сам дивувався: як? Він зібрав для неї книжкову шафу: вона набила його книжками, в яких від кірки до кірки суцільно про почуття. Уве ж цінував лише те, що можна побачити, помацати. Бетон та цемент. Скло та залізо. Інструмент. Передбачувані речі. Прямі кути та чіткі інструкції. Проектні моделі та креслення. Предмети, які можна зобразити на папері. Сам Уве складався з двох кольорів – чорного та білого.

У нинішньому світі людина старіє, не встигнувши постаріти. Ціла країна стоїть і аплодує тому, що ніхто більше не вміє працювати на совість. Нестримна овація посередності. Ніхто не здатний сам змінити шини. Змонтувати світлорегулятор. Покласти плитку. Оштукатурити стіни. Здати назад на машині із причепом. Заповнити декларацію. Усе це зайві вміння, які втратили актуальність.

«Можна витрачати час на те, щоб помирати, а можна – на те, щоб жити. Уве, треба йти вперед! І вони пішли.

Право онуків — знати, що є людина, яка завжди на твоїй стороні. Незалежно від обставин. Навіть якщо ти помиляєшся. Особливо якщо ти помиляєшся. Бабуся - це одночасно щит і меч, це дуже особливий вид любові, недоступний жодній світлій голові.

А потім вона пішла, залишивши його віч-на-віч зі світом, мови якого він уже не розумів.

— Я тут подумала... — обережно починає вона. — Не думай більше: це шкідливо.

... тугодуми завжди звинувачують у неуважності тих, хто розуміє швидко.