Френсіс Скотт Фіцджеральд

Господар потис мені руку і пішов від мене. Все було в тому саду честю честю: плавальний басейн, зелений мох ціною два долари за дюйм, гарні люди з сімейства котячих. Вони розважалися та пили… А мене не помічали. Жодна душа. Я розмовляв із п'ятьма чи шістьма — не відповідають. Так тривало годину і дві, а потім я схопився з стільця і ​​припустив звідти божевільною риссю. Повернувся до готелю, отримав з рук портьє адресований мені лист — і тоді лише відчув, що я знову людина, а не порожнеча.

Коли люди так багато себе віддають стороннім, чи це не знак, що їм уже менше потрібно один від одного?

Невмілий водій доти в безпеці, доки йому не потрапить назустріч інший невмілий водій.

Своїм розташуванням на відшибі, своєю похмурою тишею аеропорти схожі, на мою думку, лише на поштові станції епохи диліжансів. Червоноцегляні наші вокзали будувалися потім прямо в містах та містечках, і сходили з поїздів там лише мешканці тих глухих кутів. Аеропорти ж – немов стародавні оази, стоянки на великих караванних шляхах.

Письменник – це менше, ніж людська особина. Або, якщо він талановитий, це купа розрізнених особин, незважаючи на всі їхні потуги злитися в одну. Сюди ж я відношу акторів: вони так зворушливо намагаються не дивитись у дзеркала, прямо відвертаються від дзеркал і ловлять своє відображення в нікелі шандалів.

Я досі побоююся упустити щось, якщо забуду, що чуття до основних моральних цінностей відпущене природою не всім однаково.

Багато людей схильні перебільшувати ставлення до себе інших – чомусь їм здається, що вони у кожного викликають складну гаму симпатій і антипатій.

Мною володіло молоде жіноче марнославство, що черпає силу з піднесених міркувань типу«Я не гірше, ніж вона».

Виходило, що жорстоким потрібно; найсимпатичніші люди жорстокі стосовно самих себе.

— Ви нікуди не придатний водій, — розсердився я. – Не можете бути обережнішими, так не беріться керувати машиною. – Я обережна. — Як би не так. – Ну, інші обережні, – безтурботно зауважила вона. – А це тут до чого? — Вони поступатимуться мені дорогою. Для зіткнення потрібні двоє. — А раптом вам трапиться хтось такий же необережний, як ви самі? — Сподіваюся, що не трапиться, — сказала вона. – Терпіти не можу необережних людей. Ось чому ви мені подобаєтеся.