Гілліан Флінн

Мама, звичайно, не стала питати, за якими справами я приїхала до Вінд-Гапа. Вона рідко ставила питання, що вимагають розгорнутої відповіді. Важко зрозуміти чому: чи з надмірної делікатності, чи її просто мало що хвилювало. Вгадайте, що я вважала найімовірнішим?

Мені хотілося лише одного: знову провалитися в сон, у темряву, зникнути. Нерви напружені до краю. Ще трохи — і розривуся. Усередині мене ніби була надувна кулька, повністю наповнена водою, — ось-ось лопне. Хтось проколіть його шпилькою. У цьому будинку я почувала себе хворою.