Ілля Ільф та Євген Петров

— Гроші вперед, — заявив монтер, — уранці — гроші, увечері — стільці або ввечері — гроші, а другого дня вранці — стільці. — А може, сьогодні — стільці, а завтра — гроші? - катував Остап. — Я ж, дуся, людина змучена. Таких умов душа не приймає.

Сміятися краще, ніж плакати. І людина сміється. Мабуть, свого часу він змушував себе сміятися, як змушував себе спати при відкритій кватирці, займатися вранці гімнастикою та чистити зуби. А потім нічого, звик. І тепер сміх виривається з його горла мимоволі незалежно від його бажання. Якщо ви бачите американця, що сміється, це не означає, що йому смішно. Він сміється лише тому, що американець повинен сміятися. А скиглить і сумують нехай мексиканці, слов'яни, євреї та негри.

Всі ці картини нижчі за рівень людської гідності. Нам здається, що це принизливе заняття для людини – дивитись такі картини. Вони розраховані на пташині мізки, на тяжкодумність великого рогатого людства, на верблюжу невибагливість. Верблюд може тиждень обходитися без води, відомий сорт американських глядачів може двадцять років поспіль дивитися безглузді картини.

Перший місяць ми трималися непохитно. Ми не пили "Кока-кола". Ми протрималися майже до кінця подорожі. Ще кілька днів – і ми були б вже в океані, поза небезпекою. Але все ж таки реклама взяла своє. Ми не витримали та скуштували цього напою. Можемо сказати абсолютно щиро: так,«Кока-кола» справді освіжає гортань, збуджує нерви, лікувальна для здоров'я, що похитнулося, пом'якшує душевні муки і робить людину геніальною, як Лев Толстой. Спробуй ми не сказати так, якщо це вбивали нам у голову три місяці, кожен день, кожну годину та кожну хвилину!

Остапа несло.

Час, - сказав він, - який ми маємо, - це гроші, яких ми не маємо.

Гарна жінка,— сказав Остап,— мрія поета. Провінційна безпосередність. У центрі таких субтропіків давно вже немає, але на периферії, на місцях ще зустрічаються.

Іноді буває корисним для кращого знайомства з країною покинути її на один день.

«Здається, настав психологічний момент для вечері»,— подумав Остап.

За півтора місяці життя в Штатах нам так набридла американська кухня, що ми згодні були вживати будь-які їжі – італійські, китайські, єврейські, аби не«брекфест намбр ту» або«динер намбр уан», аби не цю нумеровану, стандартизовану і централізовану їжу. Взагалі якщо можна говорити про поганий смак у їжі, то американська кухня, безумовно, є виразом поганого, безглуздого та ексцентричного смаку, що викликав на світ такі виродки, як солодкі солоні огірки, бекон, засмажений до міцності фанери, або сліпучий білизною і абсолютно безсмачний ( ні, що має смак вати!) хліб.