Крістіна Лорен

- Про що ти думаєш? - Запитала вона. Маленький учений – вона завжди намагалася мене препарувати. Я думав про все, і хотів всього, і панікував, бо, можливо, власними руками різав останню нитку, що дозволяє тримати мої почуття у вузді.

Він глянув на мене, потім його погляд опустився на мою спідницю. Потім він знову глянув мені в обличчя і прочинив губи, ніби питаючи в мене щось, про що він уже знав. Потім він потягнувся вперед, затиснувши ручку між великим і вказівним пальцями, і підняв край моєї спідниці. Коли він побачив учорашній пояс із підв'язками, його очі розширились.

Недовго думаючи, я зробила крок уперед, і, обернувши свої руки навколо його шиї, міцно обняла його. Не пам'ятаю, щоб раніше я була настільки близька до Вілла. Він був теплим та твердим. Я заплющила очі, відчувши, як він щокою пригорнувся до моєї маківки.

Цей день був жахливий трохи більш ніж повністю.

Ми затримали погляди на мить, і хоча вона здавалася спокійною та зібраною, я бачив біль у її очах. Кожна частка мене прагнула обійняти її, прогнати цей біль.

У серця є свої причини, для яких розум нічого не означає.

Вона була моїм сліпим поворотом, моїм таємничим пагорбом, і, схоже, мені так і не судилося позбутися побоювання, що одного прекрасного дня я не зможу уникнути зіткнення і розіб'юся вщент. Але коли вона була близько, коли я міг торкнутися її, поцілувати, вислухати всі її божевільні теорії про невинність і кохання, я відчував найчистішу ейфорію, неповторне поєднання спокою, захоплення та бажання. Ці секунди я зовсім забував про те, що можу розбитися.