Михайло Євграфович Салтиков-Щедрін

Не вірю, щоб боротьба і зварювання були нормальним законом, під впливом якого ніби судилося розвиватися всьому, хто живе на землі. Вірю в безкровне процвітання, вірю в гармонію і глибоко переконаний, що щастя — не пуста фантазія мрійливих умів, але рано чи пізно стане спільним надбанням.

Коли і який чиновник не був переконаний, що Росія є пиріг, до якого можна вільно підходити і закушувати?

Черепашки — мушлі, а карасі — карасі. Черепашками карасі ласують, а карасями — щуки. І мушлі ні в чому не винні, і карасі не винні, а й ті й інші повинні відповідати. Хоч сто років про це думай, а нічого іншого не вигадаєш.

Зло ніколи не був міцною силою — про це й історія свідчить. Зло душило, давило, спустошувало, зраджувало мечу і вогню, а силою, що тримала, було тільки добро. Воно кидалося на допомогу пригнобленим, воно звільняло від ланцюгів і кайданів, воно пробуджувало в серцях плідні почуття, воно давало хід ширянням розуму.

А ще чекаю, що справедливість переможе. Сильні не тістимуть слабких, багаті — бідних. Що з'явиться така спільна справа, в якій усі риби свій інтерес матимуть і кожен свою частку робитиме.

Для того щоб красти з успіхом, потрібно мати тільки спритність і жадібність. Жадібність особливо необхідна, тому що за малу крадіжку можна потрапити під суд.

Він бачив, що навколо нього люди, немов отруєні мухи блукають, і казав собі:«Це тому, що вони не усвідомлюють себе будівельниками своїх доль. Це колодники, до яких і щастя і злощастя приходять без жодного з їхнього боку передбачення».

Зрештою, кожен адміністратор домагається, щоб до нього мали довіру, а який найкращий спосіб висловити цю довіру, як не беззаперечне виконання того, чого не розумієш?

Неправильно вважають ті, котрі думають, що тільки ті пискарі можуть вважатися гідними громадянами, котрі, збожеволівши від страху, сидять у норах і тремтять. Ні, це не громадяни, а щонайменше марні пискарі.

Російська влада має тримати свій народ у стані постійного подиву.